Відповідальність - як здатність людини добровільно відповідати перед собою (внутрішньо особистісно) та своїм оточенням/суспільством (зовнішньо публічно) за власні думки, слова і вчинки/поведінку - є лише індивідуально особистісною і однаково проявляється в різних сферах її життєдіяльності. Рівень розвиненості такої здатності у кожної людини - свій.
Цей висновок сформований і сформульований в усіх дослідженнях цієї морально-психологічної категорії у таких галузях знань, як: філософія, психологія, соціологія, мовознавство. Він існує та адекватно сприймається декілька століть у цих сферах знань і практики, крім – правознавства і політології, в яких гай частіше застосовується! Такий підхід у юриспруденції та політиці нівелює здатність і спроможність людини відповідати за результати своєї життєдіяльності перед собою і суспільством. Тому в нас й розвинуті та розповсюджені факти безвідповідальності у соціально важливих сферах.
Натомість, є всі підстави стверджувати, що існують наслідки відповідальності: а) покарання/примус; або б) заохочення/нагорода - за думки, слова і вчинки людини, що виконують притаманну їм функцію «відповіді» з боку суспільства/держави на неправомірну або правомірну поведінку конкретної людини.
При цьому, "а" і "б" у сфері зовнішньої (публічної) відповідальності можуть відбуватися незалежно від бажання і волі того, хто відповідає або не відповідає на запитання: Чому? Як? Для чого? (Злочинець має право не відповідати на ці запитання, але буде покараний. Герой війни, який загинув, захищаючи власну родину і свій народ, буде нагороджений державою і суспільством, не зважаючи на те, що він вже не зможе відповісти на ці запитання). Те, що методи/інструменти покарання і заохочення, передбачені різними галузями законодавства і правилами корпоративної культури, зовсім не змінює сутність цієї категорії.
Найцікавішим і найнезрозумілішим виявляється той факт, що у будь-яких (публічних і приватних) дискусіях правники і політологи не можуть навести жодного аргументу, який би спростовував твердження про сутність категорії «відповідальність», що базується на результатах досліджень у тих галузях знань, що названі вище.
Як правило, звучить лише один аргумент на користь позиції щодо існування «видів відповідальності» у певних сферах суспільно-правових відносин: "Так - було, є і буде тому, що це вікопомна традиція, всі звикли, всім зрозуміло і для чого змінювати парадигму мислення та ускладнювати собі життя. Який сенс замислюватися над "сенсами" морально-психологічних категорій і понять, якщо ці розмисли не змінюють принципи нашої життєдіяльності?» Такий підхід зумовлює, на мою думку, наші традиційні підходи до моралі, психології та діяння у сфері соціального управління спільнотами, нівелюючи роль і значення відповідальності у повсякденному житті.
Але ж слова і категорії у спілкуванні існують для того, щоби вести прозорий, зрозумілий та оптимальний пошук сенсів земного життя людини, а не для того, щоб за ними ховати ці самі сенси.